Печери...Їх називають восьмим чудом світу, царством одвічної ночі. Цей феномен природи- частка нашої рідної землі, яку ми повинні пізнавати, охороняти і зберегти для нащадків. Ціною величезної праці спелеологів-дослідників розкрилися таємниці лабіринтів.Тож нехай вони дарують радість своїм гостям, своїм господарям”,- писав В.О.Радзієвський.
Цю величезну радість і море незабутніх вражень подарувала нам мандрівка на Тернопільщину. Саме тут, недалеко від Чорткова, на околиці села Залісся, над каньйоном потічка Млиночки, у надрах гіпсової кручі Скалки заховалася печера Млинки.
Тоді як гори стали для пластунів другою домівкою, печери були чимось новим, незвіданим, оповитим таємницею. Тому коли виховниця гуртка „Водяні лілеї” куреня ч.44 ім.З.Франко Христина Стасюк запропонувала мені і юначкам гуртка „Білочки” здійснити мандрівку у Залісся, ми одразу ж погодились.
І от, у суботу, 6 жовтня, ми вирушили до Тернополя, а звідти автобусом до с.Шманьківчики. Потім ще 5 км. пішки в Залісся. Прибули на місце десь о 17 годині. Оскільки екскурсія в печеру була запланована на 20, то мали ще досить часу щоб поїсти, розставитинамети. До речі, зупинились ми на подвір”ї Бориса Гори- пластуна, спелеолога, і просто дуже розумного і веселого чоловіка, який і був нашим гідом.
І от 20 година. Ми усі в старому одязі, з ліхтариками і з іскорками передчуття чогось фантастичного в очах. Піднімаємось на кручу (як не як,а Скалки- це 325 метрів над рівнем моря). Дійшли...Борис відмикає металеві двері,за якими й заховалась наша королева вічної пітьми. Заходимо всередину і бачимо великий зал. Наш провідник пояснює, що це ще створено людиною, а далі будуть вже власне природні утворення. Розповідає нам історію печери. Виявляється, відкриття її було випадковим. Місцеві жителі, добуваючигіпс, несподівано для себе прорубали вхід до підземної порожнини. Коли вони врубалися у товщу масиву, побачили, що вглиб ідуть щілини, розколини, по яких можна проникнути під землю. Перше письмове повідомлення про печеру Млинки подав учитель Михайло Більіз сусіднього села Угринь. Із своїми вихованцями він пройшов по ній кілька сотень метрів, про що й розповів у районній газеті у 1960 році. Він же і дав назву печері.
Просуваємось далі...Борис розповідає, що в печері можна пройти чотири основних маршрути та декілька допоміжних, в залежності від фізичної підготовки групи. Ми йдемо першим... Це щось надзвичайне...Від світла ліхтариків усе навколо мерехтить, кристалики виблискують різними кольорами. Піднімаєш голову –і бачиш розколини на кілька метрів. На нашому шляху були місця, де потрібно було повзти на животі( тут і стало зрозуміло, для чого старий одяг J ), де-не-де опиратися руками і ногами в стіни і проходити надпрірвою (хоч невеликою, але доза адреналіну збільшувалась добряче J ). На деяких ділянках просувались боком між двох стін і раділи, що не з”їли на обід нічого зайвого, бо точно б не пролізли J . Словом, була там і гімнастика, і легка атлетика, і „хід зперешкодами” J
Була ще місцина в печері, де на стінах було досить глини, і кожен, хто хотів, міг щось виліпити і залишити на пам”ять про себе. З усіх робіт, що там вже були, найбільше запам”ятався великий замок з мурами, який зліпили чортківські пластуни.
Звісно, нас ще цікавило як утворилися під землею ці величезні (довжиною вже майже 32 км.) карстові порожнини-лабіринти?
Виявляється, понад 20 мільйонів рокік тому пд-зх частина Руської геологічної платформи була покрита мілководним епіконтинентальним морем. З часом воно відступило, розчленувалося на окремі водоймища-лагуни. На їх дні відкладалися потужні товщі гіпсів. Минули ще мільйони років. Древнє море зникло, залишивши на своєму ложі гіпсові нашарування, перекриті згодом іншими відкладами гірських порід. Наприкінці неогенового періоду, близько мільйона років тому, в зв”язку з карпатським горотворенням та епейрогенічними рухами Волино-Подільської плити, гіпсові товщі розсікла густа сітка тектонічних тріщин. По них циркулювали води, розмиваючи порівняно легкорозчинний гіпс. Внаслідок цього складного і тривалого процесу тріщини поступово перетворилися в підземні канали, галереї, зали. З”єднавшись між собою, вони утворили великі печери-лабіринти.
От і завершилась наша екскурсія...Загальне фото на пам”ять і повертаємось додому (тобто до наших наметів). Вреження нас просто переповнюють...Кожен хоче якнайшвидше ними поділитися :хто телефонує батькам, хто друзям...Усі втомлені, брудні, але такі щасливі! А це значить що мандрівка наша вдалась на славу!
У неділю о 15 вирушили до Тернополя, а звідти вже до Львова. Вранці ще вирішили погуляти то Скалці. Дивно так- йти по горі і знати, що всередині- печера. Якби напередодні там не побували- нізащо б не повірили.От така-от природа навколо нас –незбагненна,чаруюча і таємнича. І не потрібно вирушати за кордон, щоб побачити небачене, пізнати непізнане...Ще ж стільки всього незвіданого у нашім краї! Рушай, друже- і ти запам”ятаєш ці подорожі на все життя!..
