Василь Білас народився 17 вересня 1911 року в Трускавці. Після закінчення семирічної школи працював продавцем. Кілька разів його судили за участь у Пласті в Дрогобичі.Дмитро Данилишин народився 1907 р. Закінчивши три класи народної школи, йде працювати шевцем. Василю Біласу доводиться дядьком.
Про них нам відомо після нападу на пошту (в м. Городку) 30 листопада 1932 року. Згідно донесенню членів ОУН, котрі діяли в Городку, було визначено час нападу на пошту та розроблено план дій. Група нападу складалася з дванадцяти чоловік. Двоє з них були зДрогобиччини, з так званої трускавецької п'ятірки. Це - Василь Білас та Дмитро Данилишин, які виявилися добрими виконавцями під час нападу на пошту в Трускавці та банк в Бориславі, а також під час вбивства польського державного діяча Тадея Голуфки, що сталося 29 серпня в Трускавці. Старшим у групі було призначено Юрія Березецького - брата дружини Романа Шухевича.Згідно плану, гроші повинні були взяти В. Білас та Д. Данилишин, а решта учасників - забезпечити успішне виконання акції та відступ.
30 листопада було похмуро і сиро, запалений шувар не розгорівся - отже, план нападу уже на цьому етапі зривався. Несподівано виявилось, що пошта має добре озброєну охорону, і коли бойовики, ввійшовши в середину, наказали піднести в гору руки і не рухатись, на них посипались постріли. В результаті перестрілки було смертельно поранено Юрія Березецького та Володимира Старика.
Як стало відомо під час слідства, група розділилась надвоє. Василь Білас та Дмитро Данилишин пішли в сторону Трускавця разом з С. Куспіся - через Глинну Наварію, щоб там на залізничній станції сісти у поїзд, доїхати до Стрия, а звідти потрапити у Дрогобич та в Трускавець. Перед Наварією Куспісь, розпрощавшись з товаришами, повернув додому, а Білас та Данилишин пішли далі. На цей час про події в Городку вже знали всі постерунки поліції. Десь близько 23.15 в Глинній Наварії для перевірки документів вийшовкомендант станції Котяг з поліцейським. Побачивши двох підозрілих людей, вони підійшли і попросили документи. Данилишин розрядив пістолет: Котяг був убитий на місці, а поліцейський помер у лікарні. Далі втікачі пішли через село Черкаси, а потім по залізничному насипові, де їх зустрів польський залізничний, і зауважив, що йти так не можна. Білас та Данилишин пішли полем до села Розвадів, гадаючи перейти тамтешній міст через Дністер і стежками Білецького лісу вийти на шлях до Стрия, а звідти піти на Дрогобич, а там - і на Трускавець. Тим часом польський залізничник доніс поліцейським, що бачив двох підозрілих людей. У Розвадові Біласа і Данилишина зустріла юрба українських селян, які вбачали в них справжніх злодіїв. Хлопці змушені були, відстрілюючись втікати до села Верин. Вбрід перейшли Дністер, але там їх чекали уже переслідувачі. Білас вистріляв усі патрони, і попросив Данилишина застрілити його і себе. Натовп, побачивши, що грабіжники без набоїв, почав їх бити.
В той час надійшов священик Киндій і намагався заспокоїти натовп, хоч це йому давалося нелегко. По його словах, коли незнайомі йому люди прийшли до тями, вони зблизились і взялись за руки. Потім вищий промовив: „ Ми є члени української організації. Ми боримось за Україну. Як ви будете так воювати, то України ніколи не будете мати!". Потім вони поцілувались на прощання. Люди похилили голову і не знали що робити, а тим часом надійшла поліція.
Коли отець свідчив на суді, після того, як він процитував одного з вояків, він помовчав, опановуючи себе, тоді коли Данилишин вибухнув плачем. Білас, який був племінником Данилишина (рідного брата матері Василя Біласа), обняв його і поцілував. В останньому слові Данилишин сказав: „Я знаю, що мене жде. Я був і є на все підготований. Тільки шкодую, що не зможу дальше працювати для нашої неньки України!"Василь Білас у наданому йому слові заявив: „Я свідомий своєї вини і кари. Я український націоналіст і революціонер. Але в своєму житті я поповнив один злочин, а саме: під час слідства, бажаючи проволікти свою справу, я кинув підозріння на свого товаришаКоссака. Я є свідомий того злочину й тому ще раз на цьому місці стверджую, що товариш Коссак є рішуче невинен і ще раз невинен". Д. Данилишина, В. Біласа, М. Жураківського було засуджено до смертної кари. Потім Жураківського було помилувано: його засудили до 15 років ув'язнення.
Страта відбулася 24 грудня 1932 року, на саме латинське Різдво. Страта відбулася на подвір'ї колишнього монастиря Бригідок. У момент страти Біласа і Данилишина по всьому краї дзвонили дзвони, які почули хлопці перед стратою. В Городку дзвони не вмовкалитри дні, і поліція побоялась втручатись із своїми забобонами. Василю Біласу було 21, Дмитру Данилишину - 25.
